орава
ОРА́ВА, и, ж., розм.
Великий гурт людей; юрба, натовп.
Тут половців вся орава .. Проти міста поплила (І. Франко);
Ціла орава кінних стражників гасала по ярмарку (А. Головко);
Позаду возів бігла орава хлопчаків (Ю. Смолич);
* Образно. Надія сім'ї – Улас. Як не є, найстарший, йому і випадає честь допомогти батькам нагодувати хлібом насущним оту білоштанну ораву (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)