ораний
О́РАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ора́ти.
За пастівником легкими хвилями підіймалися все вище й вище орані поля (Фр., IV, 1950, 333);
// у знач. ім. о́ране, ного, с. Зоране поле; рілля.
Треба буде І на чужі люди Подивитись, як живуть: Чи орють, Чи не на ораному сіють І просто жнуть (Шевч., І, 1951, 277);
// о́рано, безос. присудк. сл.
Як же без землі бути? Добре тим панам: у них її не орано, не міряно (Мирний, III, 1954, 47).
Словник української мови (СУМ-11)