оранка
О́РАНКА, и, ж.
1. Дія за знач. ора́ти.
Спільна вигода присилувала їх [Карпа і Лавріна] помагати один одному в оранці і в сівбі,.. і в возовиці (Н.-Лев., II, 1956, 366);
Після жнив Іванові возовиця; далі оранка на озимину (Мирний, І, 1949, 209);
— Що це ви, Карпе Івановичу, глибину оранки міряєте? (Собко, Нам спокій.., 1959, 30);
// Пора, період, коли орють землю.
[Передерій:] У хазяйстві це [лучка] важне діло: чи конячку держати, чи корівчину.., а чи в оранку й волам підкинути, то от сінце й є! (Мирний, V, 1955, 124);
— Якась розумна голова додумалась тепер, саме перед оранкою, наділяти [землею] (Стельмах, І, 1962, 388).
О́ранка на зяб див. зяб.
2. рідко. Те саме, що рілля́.
Я б з тебе брати багато не стала: Дай мені тільки гартовані рала; Зріж лемешем мою сіру вершину, Кинь по тій оранці зерна частину (Щог., Поезії, 1958, 219);
[Юда:] З сусідами в той час я позивався за спаш, за оранку (Л. Укр., III, 1952, 133).
Словник української мови (СУМ-11)