оранка
О́РАНКА, и, ж.
1. Дія за знач. ора́ти; орання.
Спільна вигода присилувала їх [Карпа і Лавріна] помагати один одному в оранці і в сівбі, .. і в возовиці (І. Нечуй-Левицький);
Після жнив Іванові возовиця; далі оранка на озимину (Панас Мирний).
2. Пора, період, коли орють землю.
[Передерій:] У хазяйстві це [лучка] важне діло: чи конячку держати, чи корівчину.., а чи в оранку й волам підкинути, то от сінце й є! (Панас Мирний);
– Якась розумна голова додумалась тепер, саме перед оранкою, наділяти [землею] (М. Стельмах).
3. Виоране поле, ділянка; рілля.
Я б з тебе брати багато не стала: Дай мені тільки гартовані рала; Зріж лемешем мою сіру вершину, Кинь по тій оранці зерна частину (Я. Щоголів);
// Орна земля.
[Юда:] З сусідами в той час я позивався за спаш, за оранку (Леся Українка);
// Зораний шар ґрунту.
– Що це ви, Карпе Івановичу, глибину оранки міряєте? (В. Собко).
△ (1) Я́русна о́ранка, с. г. – пошарова оранка ґрунту.
При ярусній оранці поліпшується водопроникність ґрунту і нагромадження в ньому вологи (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)