орда
ОРДА́, и́, ж.
1. іст. Об’єднання кількох кочових племен під владою одного хана у тюркських і монгольських народів.
Страшенна монгольська орда з далекої степової Азії налетіла на нашу країну (Фр., VI, 1951, 57);
— Різні йшли на нас племена й орди: були торки, чорні клобуки.., ішли булгари.., обри (Скл., Святослав, 1959, 46);
*У порівн. З боку степу каховські околиці уже, як в облозі. Ніби найшла звідкись орда кочівників (Гончар, Таврія, 1952, 33);
// Середньовічна феодальна держава у тюркських і монгольських народів, а також територія цієї держави.
Нагайкою татари.., мов овець з кошари, Народ в орду гнали (Г.-Арт., Байки.., 1958, 162);
Золота орда; Кримська орда;
// Татарсько-турецьке військо.
Зажурилась Україна, Що нігде прожити: Гей, витоптала орда кіньми Маленькії діти (Укр.. лір. пісні, 1958, 457);
За що ж боролись ми з ляхами? За що ж ми різались з ордами? (Шевч., І, 1963, 223);
— Поки орда шукала обхід.., наші воїни закріплювалися на нових позиціях (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 25).
2. перен. Безладний, неорганізований натовп.
За балом бал у генерала, За генеральшею чимала Орда панів і паничів (Шевч., II, 1963, 243);
Лакеї.. цілою ордою розносили пахучу смачну страву (Мирний, III, 1954, 288);
Громом озвалась з радощів семінарська орда (Вас., Вибр., 1950, 127).
3. В історичній науці — назва первісної форми організації людей.
Спочатку.. групи (з кількох десятків або сотень чоловік) були нетривкими і непостійними: вони легко розпадались і знов об’єднувались. Такі найраніші об’єднання первісних людей називаються первісною ордою (Іст. стар. світу, 1957, 10).
Словник української мови (СУМ-11)