орда
ОРДА́, и́, ж.
1. іст. Об'єднання кількох кочових племен під владою одного хана у тюркських і монгольських народів.
Страшенна монгольська орда з далекої степової Азії налетіла на нашу країну (І. Франко);
– Різні йшли на нас племена й орди: були торки, чорні клобуки.., ішли булгари [болгари].., обри (С. Скляренко);
* У порівн. З боку степу каховські околиці уже, як в облозі. Ніби найшла звідкись орда кочівників (О. Гончар);
// Середньовічна феодальна держава у тюркських і монгольських народів, а також територія цієї держави.
Нагайкою татари.., мов овець з кошари, Народ в орду гнали (П. Гулак-Артемовський);
Золота орда;
Кримська орда;
// Татарсько-турецьке військо.
Зажурилась Україна, Що нігде прожити: Гей, витоптала орда кіньми Маленькії діти (з народної пісні);
За що ж боролись ми з ляхами? За що ж ми різались з ордами? (Т. Шевченко);
– Поки орда шукала обхід.., наші воїни закріплювалися на нових позиціях (М. Чабанівський).
2. перен. Безладний, неорганізований натовп; велика кількість людей.
За балом бал у генерала, За генеральшею чимала Орда панів і паничів (Т. Шевченко);
Лакеї .. цілою ордою розносили пахучу смачну страву (Панас Мирний);
Громом озвалась з радощів семінарська орда (С. Васильченко);
– До вас ще ніхто не приходив на прийом?.. Скоро нагрянуть. Як тільки взнають, що ви є, так і посунуть! Нашестя! Орди цілі! (П. Загребельний).
3. В історичній науці – назва первісної форми організації людей.
Спочатку .. групи (з кількох десятків або сотень чоловік) були нетривкими і непостійними: вони легко розпадались і знов об'єднувались. Такі найраніші об'єднання первісних людей називаються первісною ордою (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)