орендар
ОРЕНДА́Р, я́, ч.
1. Той, хто орендує що-небудь.
У вільній, республікансько-демократичній Америці в 1910 році було 1½ мільйона орендарів-здольщиків, з них понад 1 мільйон негрів (Ленін, 27, 1972, 134);
До гурту підійшов орендар вербівського млина, досить ще молодий Нухим Абрамавич (Іщук, Вербівчани, 1961, 24).
2. іст. Шинкар, корчмар.
Місцевий орендар набив повну комору заставами (Кобр., Вибр., 1954, 144);
Лиш у корчмі світиться. Чи гроші орендар рахує пізно вночі, а чи, може, Юрішко не спить (Хотк., II, 1966, 248).
Словник української мови (СУМ-11)