оруда
ОРУ́ДА, и, ж.
1. заст. Керівництво (у 1 знач.).
На галявині проти сонця бронебійники під орудою безвусого єфрейтора розіклали багаття (Гончар, III, 1959, 349).
2. діал. Робота, клопоти.
Звідти [з кімнати] добре було видно усю оруду, теє розбирання жеребів (Л. Укр., III, 1952, 557).
Словник української мови (СУМ-11)