орудар
ОРУ́ДА́Р, ору́даря́, ч., рідко. Верховода, керівник.
Не дав човнів орудар перевозу І навіть не прийшов до Ферідуна (Крим., Вибр., 1965, 177);
Другого ж таки дня вчителеві не дали дров.. Діти мерзли, вчитель приходив у волость, гризся, але ж похитнути незламність духу сільських орударів не міг (Гр., І, 1963, 325).
Словник української мови (СУМ-11)