осліпнути
ОСЛІ́ПНУТИ і рідко ОСЛІ́ПТИ, пну, пнеш; мин. ч. ослі́п і рідко ослі́пнув, ла, ло; док.
1. Стати сліпим, втративши зір.
Гіркий світ: тато осліп, а діти помацки ходять (Укр.. присл.., 1955, 53);
— Ту ніч, коли я з невимовним жахом збагнув, що осліпнув назавжди, я запам’ятав до останньої дрібниці (Ю. Янов., II, 1954, 77);
// Тимчасово втратити здатність бачити що-небудь (від яскравого світла і т. ін.).
2. перен. Втратити почуття реальності, здатність об’єктивно сприймати, правильно оцінювати що-небудь.
[Джонатан:] Тобі здається, що тепер осліп я, — мені здається — ти ще не прозрів (Л. Укр., III, 1952, 49);
Так осліп, нещасний [Михайлик], від тої отрути кохання, що й рівчака перед собою не вздрів (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 138);
Настя прожогом вдирається в натовп, розпихає обважнілих, розпарених бабів, які, осліпнувши від гніву, добре й недобачають, хто оце посмів втрутитися в їхню колотнечу (Речм., Весн. грози, 1961, 106).
Словник української мови (СУМ-11)