остаток
ОСТА́ТОК, тку, ч., заст. Залишок.
Прийшов нестаток, випив остаток (Номис, 1864, № 11501);
Там [на шосе] шатаються в безладді солдати, остатки частин — ратники, сапери (Вас., Незібр. тв., 1941, 209);
Чи ж людська споминка така слаба? Чи то його, минулих днів остаток, Потерти мусила нова доба? (Зеров, Вибр., 1966, 39).
◊ Без оста́тку — те саме, що Без оста́нку ( див. оста́нки).
Сулії, тикви, баклажки, Все висушили без остатку, Посуду потовкли в шматки (Котл., І, 1952, 168);
До оста́тку — те саме, що До оста́нку ( див. оста́нки).
Чи не справді се татари Людей позаймали, Все спаливши до остатку, У полон погнали (П. Куліш, Вибр., 1969, 416);
На оста́тку; На оста́ток — те саме, що На оста́нку ( див. оста́нки).
— Бевзні! Нікчемники!.. пеньки головаті!! — закричить на остатку Мирін та й затихне… (Мирний, II, 1954, 86).
Словник української мови (СУМ-11)