осінній
ОСІ́ННІЙ, я, є.
1. Прикм. до о́сінь.
В косах зеленів барвінок, червоніли квітки осінньої оргинії (Н.-Лев., II, 1956, 113);
Якось осінньої пори він косив отаву (Чорн., Визвол. земля, 1959, 42);
// Який буває восени; власт. осені.
Зійшло сонце осіннєє, Вітри зашуміли, Лани наші колгоспнії Житом зеленіли (Укр.. думи.., 1955, 451);
Надворі стояла осіння негода: дощ та грязюка, грязюка та дощ (Мирний, III, 1954, 386);
Осіннє небо нудьгувало понад бульваром (Коцюб., II, 1955, 282);
// перен. Пізній, запізнілий.
І мов крик бойовий, обізветься в речах безнадійне і марне бажання, і тріумфом остатнім заблисне в очах розпачливе осіннє кохання (Л. Укр., І, 1951, 224).
2. Який носять восени (про одяг і т. ін.).
Модний осінній капелюшок.. невиразно прикрашував і без того вродливу головку (Хотк., І, 1966, 36);
Вона була в осінньому пальті поверх кошлатого лижного костюма (Гончар, IV, 1960, 58).
Словник української мови (СУМ-11)