отоді
ОТОДІ́, присл., розм. Підсил. до тоді́; ось тоді; от тоді.
Так отак хіба, небого? Ні ти нас не знаєш, Ні ми тебе. А поживеш, Роздивишся в хаті, Та й ми тебе побачимо, — Отоді й за плату (Шевч., І, 1963, 313);
Думав [Давид] про Матюху з його компанією, про позавчорашній сход, про збори в себе в хаті, отоді, увечері (Головко, II, 1957, 78);
— Отоді за лісом мене вцілив печеніг… стрілою в груди… Але я вистояв (Скл., Святослав, 1959, 18).
Словник української мови (СУМ-11)