отощати

ОТОЩА́ТИ, а́ю, а́єш, док., розм., рідко.

1. Дуже схуднути, знесилити від недоїдання.

— А котрі воли отощали, То ті марно пропали (Чуб., V, 1874, 1058).

2. Зголодніти, охляти.

У горлі пересохло! не ївши отощала [Ївга], ноги потомились, а лихо й біда на думці усе як тут (Кв.-Осн., II, 1956, 273);

— Я так отощав, не ївши зранку, що й радуватись не здужаю (П. Куліш, Вибр., 1969, 89).

Значення в інших словниках

1. отощати — отоща́ти дієслово доконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. отощати — Хлянути, зіхлянути, захлянути, охлянути, похлянути, хляти, зіхляти, захляти, охляти, охлясти, похлясти, марніти, змарніти, помарніти, див. чахнути  Словник чужослів Павло Штепа
3. отощати — ОТОЩА́ТИ, а́ю, а́єш, док., розм., рідко. 1. Дуже схуднути, знесилити внаслідок недоїдання. – А котрі воли отощали, То ті марно пропали (з народної пісні). 2. Зголодніти, охляти. У горлі пересохло!...  Словник української мови у 20 томах
4. отощати — Отоща́ти, -ща́ю, -єш гл. Отощать. А котрі воли отощали, то ті марно пропали. Чуб. V. 1058.  Словник української мови Грінченка