оточуючий
ОТО́ЧУЮЧИЙ, а, е, рідко. Дієпр. акт. теп. ч. до ото́чувати.
Параскіца хрестилась та била поклони, а на обличчях оточуючої її жіноти малювався кислий вираз (Коцюб., І, 1955, 277);
Око від перевтоми закривається. Хворий втрачає контакт з оточуючим світом (Вільде, Сестри.., 1958, 99).
Словник української мови (СУМ-11)