1. Словник української мови в 11 томах

оточуючий

ОТО́ЧУЮЧИЙ, а, е, рідко. Дієпр. акт. теп. ч. до ото́чувати.

Параскіца хрестилась та била поклони, а на обличчях оточуючої її жіноти малювався кислий вираз (Коцюб., І, 1955, 277);

Око від перевтоми закривається. Хворий втрачає контакт з оточуючим світом (Вільде, Сестри.., 1958, 99).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. оточуючий — ото́чуючий прикметник рідко Орфографічний словник української мови
  2. оточуючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до оточувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. оточуючий — ОТО́ЧУЮЧИЙ, а, е, рідко. Який оточує кого-, що-небудь. Параскіца хрестилась та била поклони, а на обличчях оточуючої її жіноти малювався кислий вираз (М. Коцюбинський); Око від перевтоми закривається. Хворий втрачає контакт з оточуючим світом (Ірина Вільде). Словник української мови у 20 томах
  4. оточуючий — НАВКО́ЛИШНІЙ (який міститься навколо або поблизу когось, чогось), ДОВКО́ЛИШНІЙ, ОКО́ЛИШНІЙ, НАВКРУ́ЖНИЙ розм., ОКО́ЛИЧНИЙ розм., ОТО́ЧУЮЧИЙ рідко, НАОКО́ЛЬНИЙ рідко; ПОБІ́ЧНИЙ (розташований по обидва боки або навколо чого-небудь). Словник синонімів української мови