отуманений
ОТУМА́НЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до отума́нити.
І нічого не розуміла [Маруся] і нічого не хотіла розуміти. Вдень ходила, мов уночі, вся отуманена, вся в радощах (Хотк., II, 1966, 124);
Вона йшла додому з отуманеною головою. В думках усе переплуталося (Жур., Вечір.., 1958, 217).
Словник української мови (СУМ-11)