отуманений
ОТУМА́НЕНИЙ, а, е, розм.
Дієпр. пас. до отума́нити.
І нічого не розуміла [Маруся] і нічого не хотіла розуміти. Вдень ходила, мов уночі, вся отуманена, вся в радощах (Г. Хоткевич);
// у знач. прикм.
Вона йшла додому з отуманеною головою. В думках усе переплуталося (С. Журахович).
Словник української мови (СУМ-20)