отупіння
ОТУПІ́ННЯ, я, с. Стан за знач. отупі́ти.
Ні болю він не чув, ні жалю в серці, А лиш безсилля, повне отупіння (Фр., X, 1954, 371);
Маруся слухала всього того, мов кам’яна. Взагалі останніми часами отупіння якесь заволоділо нею (Хотк., II, 1966, 216);
Підіпригора.. з отупінням ждав найгіршого: адже не хмарка, а чорна хмара нависла над його головою (Стельмах, II, 1962, 227).
Словник української мови (СУМ-11)