отут
ОТУ́Т¹, присл., розм. Підсил. до тут; ось тут.
Я отутечки родилась, Тут і виростала, Отут, було, на цвинтарі Я з дітьми гуляю (Шевч., І, 1963, 291);
Отут, на узбережжі Рони, Тебе вітає, Авіньйоне, Старий закоханий юнак (Рильський, III, 1961, 257);
— Не хочемо, пане, ні вашого лісу, ні вашої помочі. Вона ще й досі сидить отут у печінках, — строго глянув на пана Демид Гонтар (Стельмах, І, 1962, 356).
ОТУ́Т², част. підсил. Уживається при конкретизації характеру протікання дії.
— Мені уліво трішки взять — і якраз доріжкою до млина дійти, а я вправо поперся. Отут і кажи, що не напущено на чоловіка (Тют., Вир, 1964, 17).
Словник української мови (СУМ-11)