отут
ОТУ́Т¹, присл., розм.
Підсил. до тут¹; ось тут.
Я отутечки родилась, Тут і виростала, Отут, було, на цвинтарі Я з дітьми гуляю (Т. Шевченко);
Отут, на узбережжі Рони, Тебе вітає, Авіньйоне, Старий закоханий юнак (М. Рильський);
– Не хочемо, пане, ні вашого лісу, ні вашої помочі. Вона ще й досі сидить отут у печінках, – строго глянув на пана Демид Ґонтар (М. Стельмах).
ОТУ́Т², част. підсил.
Уживається при конкретизації характеру протікання дії.
– Мені уліво трішки взять – і якраз доріжкою до млина дійти, а я вправо поперся. Отут і кажи, що не напущено на чоловіка (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)