офіцер

ОФІЦЕ́Р, а, ч. Особа командного та начальницького складу збройних сил, що має військове звання від молодшого лейтенанта до полковника включно.

Проходячи сусідню хату, я побачила молодого офіцера в гвардійській формі (Л. Укр., III, 1952, 620);

Я бачив, як тяжко поранений офіцер зв’язку скаче з наказом, встигає передати командирові наказ і тут же падає мертвий (Сміл., Сашко, 1957, 119).

Значення в інших словниках

1. офіцер — офіце́р іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. офіцер — Старшина, іс. золотопогонник; зб. офіцерство, зн. офіцерня.  Словник синонімів Караванського
3. офіцер — -а, ч. Особа командного та начальницького складу в збройних силах, міліції, поліції.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. офіцер — Старшина  Словник чужослів Павло Штепа
5. офіцер — ОФІЦЕ́Р, а, ч. Особа командного та начальницького складу збройних сил, що має військове звання від молодшого лейтенанта до полковника включно.  Словник української мови у 20 томах
6. офіцер — офіце́р (нім. Offizier, франц. officier, від лат. officium – служба, посада) особа командного та начальницького складу збройних сил, що має військове звання (в СРСР – від молодшого лейтенанта до полковника).  Словник іншомовних слів Мельничука
7. офіцер — Офіце́р, -ра, -рові; -це́ри, -рів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)