1. Словник української мови в 11 томах

офіцер

ОФІЦЕ́Р, а, ч. Особа командного та начальницького складу збройних сил, що має військове звання від молодшого лейтенанта до полковника включно.

Проходячи сусідню хату, я побачила молодого офіцера в гвардійській формі (Л. Укр., III, 1952, 620);

Я бачив, як тяжко поранений офіцер зв’язку скаче з наказом, встигає передати командирові наказ і тут же падає мертвий (Сміл., Сашко, 1957, 119).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. офіцер — офіце́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. офіцер — Старшина, іс. золотопогонник; зб. офіцерство, зн. офіцерня. Словник синонімів Караванського
  3. офіцер — -а, ч. Особа командного та начальницького складу в збройних силах, міліції, поліції. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. офіцер — Старшина Словник чужослів Павло Штепа
  5. офіцер — ОФІЦЕ́Р, а, ч. Особа командного та начальницького складу збройних сил, що має військове звання від молодшого лейтенанта до полковника включно. Словник української мови у 20 томах
  6. офіцер — офіце́р (нім. Offizier, франц. officier, від лат. officium – служба, посада) особа командного та начальницького складу збройних сил, що має військове звання (в СРСР – від молодшого лейтенанта до полковника). Словник іншомовних слів Мельничука
  7. офіцер — Офіце́р, -ра, -рові; -це́ри, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)