офіцер
офіце́р
(нім. Offizier, франц. officier, від лат. officium – служба, посада)
особа командного та начальницького складу збройних сил, що має військове звання (в СРСР – від молодшого лейтенанта до полковника).
Джерело:
Словник іншомовних слів за редакцією О.С. Мельничука
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- офіцер — офіце́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- офіцер — Старшина, іс. золотопогонник; зб. офіцерство, зн. офіцерня. Словник синонімів Караванського
- офіцер — -а, ч. Особа командного та начальницького складу в збройних силах, міліції, поліції. Великий тлумачний словник сучасної мови
- офіцер — Старшина Словник чужослів Павло Штепа
- офіцер — ОФІЦЕ́Р, а, ч. Особа командного та начальницького складу збройних сил, що має військове звання від молодшого лейтенанта до полковника включно. Словник української мови у 20 томах
- офіцер — Офіце́р, -ра, -рові; -це́ри, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- офіцер — ОФІЦЕ́Р, а, ч. Особа командного та начальницького складу збройних сил, що має військове звання від молодшого лейтенанта до полковника включно. Проходячи сусідню хату, я побачила молодого офіцера в гвардійській формі (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах