охкання
О́ХКАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. о́хкати.
Дружина лежала на печі, протяжно і жалібно стогнала, Архипа те охкання тільки дратувало (Збан., Переджнив’я, 1955, 181);
Ридала сурма над юрбою, шумів за муром скорбний сад… І ми прощалися з тобою під дальнє охкання гармат (Сос., II, 1958, 419).
Словник української мови (СУМ-11)