ошуст
ОШУ́СТ, а, ч., зах. Обманщик.
— Нехай сам покаже [пан Шубравський] з себе ошуста та дурисвіта (Март., Тв., 1954, 349);
— Ой, хто б до нього йшов? Та то ошуст, — промовила Антошка (Гжицький, У світ.., 1960, 107).
Словник української мови (СУМ-11)