палюга
ПАЛЮ́ГА, и, ж. Збільш. до па́лиця 1.
Вижила я вдома з тиждень, і світ мені став не милий. Тая собачая тінь, Трохим, уже двічі був упивався та й бив мене палюгою (Крим., Вибр., 1965, 376);
Нерівний ліс мовчки піднятих вгору дрючків і палюг був такою красномовною відповіддю народу, що пан староста, видимо, розгубився (Вільде, Сестри.., 1958, 264).
Словник української мови (СУМ-11)