панщанник

ПАНЩА́ННИК, а, ч. Селянин, що відробляв панщину; кріпак.

Давні панщанники понаставляли вуха та слухали Берка (Н.-Лев., II, 1956, 368).

Значення в інших словниках

1. панщанник — панща́нник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. панщанник — -а, ч. Селянин, що відробляв панщину; кріпак.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. панщанник — ПАНЩА́ННИК, а, ч., іст. Селянин, що відробляв панщину; кріпак. Давні панщанники понаставляли вуха та слухали Берка (І. Нечуй-Левицький).  Словник української мови у 20 томах
4. панщанник — I. КРІПА́К (особисто залежний від поміщика й прикріплений до земельного наділу селянин), ПАНЩА́ННИК, ПАНЩА́НИН, ХОЛО́П заст., КМЕТ (КМЕТЬ) заст.; О́ТЧИЧ (селянин у Росії, Литві та Україні в XV-XVІІ ст., предка якого позбавлено права переходу).  Словник синонімів української мови