панібрат
ПАНІБРА́Т, а, ч., розм. Хороший знайомий, задушевний приятель.
— Постій, кричу, постій, Семене, Це ж я, твій друг і панібрат, А ти… ти думав — Калістрат? (Олесь, Вибр., 1958, 291);
// Такий, як хто-небудь за становищем, освітою і т. ін.; рівня.
Його докірливо спинила Марта: — Не займай, сину, вона тобі — не панібрат (Кос., Новели, 1962, 73);
*У порівн. Уже Огонь не став його лякать. Звірюка думає: "Чого його бояться? Зо мною він як панібрат" (Греб., І, 1957, 71).
Словник української мови (СУМ-11)