панів
ПА́НІВ, ова, ове. Прикм. до пан; належний панові (у 1, 2 знач.).
Гляну в щілину, побачу панову кострубату голову, його мишачі очі — так мене страх і обійме (Мирний, III, 1954, 168);
Був на селі вівчар Тарас; Він панових овечок пас (Гл., Вибр., 1951, 47);
Коли б на суд ставати довелось І право панове доводить на посілість, Всі гості свідками б тоді і знадобились (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 55);
// Який перебуває в певних стосунках з паном.
Чую голос Стецька, прихвосня панового: "Степан Степанович приказали, щоб я зараз же привів вас. Чуєте?.." (Хотк., І, 1966, 65);
Панів кум.
Словник української мови (СУМ-11)