панів
ПА́НІВ, ова, ове.
Прикм. до пан; належний панові (у 1, 2 знач.).
Гляну в щілину, побачу панову кострубату голову, його мишачі очі – так мене страх і обійме (Панас Мирний);
Був на селі вівчар Тарас; Він панових овечок пас (Л. Глібов);
Коли б на суд ставати довелось І право панове доводить на посілість, Всі гості свідками б тоді і знадобились (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);
// Який перебуває в певних стосунках з паном.
Чую голос Стецька, прихвосня панового: “Степан Степанович приказали, щоб я зараз же привів вас. Чуєте?..” (Г. Хоткевич);
Панів кум.
Словник української мови (СУМ-20)