паршивий
ПАРШИ́ВИЙ, а, е.
1. Хворий на парші; шолудивий.
Нате й мій гріш, та купите дьогтю, бо і у мене паршива голова (Номис, 1864, № 6436);
[Єпископ:] Я стерпів образу і ви стерпіть за мене, я благаю. Одна вівця паршива хай не губить заразою отари усієї (Л. Укр., II, 1951, 429).
2. перен., розм. Дуже поганий, гидкий, паскудний.
Я твоїй паршивій картопляній ляльці голову зверну (Григ., Вибр., 1959, 32);
Полковник промовчав, із ним промовчали всі ветерани, що шукали смерті на полі бою, а не на якійсь паршивій вулиці (Ю. Янов., І, 1958, 200);
// лайл. Огидний, бридкий (про людину).
— Чому ти раніш за це не думав, сопляк ти паршивий? — злісно, з презирством промовила Рахіль, блиснувши на сина сердитими очима (Вас., II, 1959, 16);
— Юрку! — гукнула мама. — Де ти, паршивий хлопчисько! Іди зараз же сюди! (Смолич, II, 1958, 77).
Словник української мови (СУМ-11)