паршивий
ПАРШИ́ВИЙ, а, е.
1. Хворий на парші; шолудивий.
Нате й мій гріш, та купите дьогтю, бо і у мене паршива голова (Номис);
[Єпископ:] Я стерпів образу і ви стерпіть за мене, я благаю. Одна вівця паршива хай не губить заразою отари усієї (Леся Українка).
2. перен., розм. Дуже поганий, гидкий, паскудний.
Я твоїй паршивій картопляній ляльці голову зверну (Грицько Григоренко);
Полковник промовчав, із ним промовчали всі ветерани, що шукали смерті на полі бою, а не на якійсь паршивій вулиці (Ю. Яновський);
// лайл. Огидний, бридкий (про людину).
– Чому ти раніш за це не думав, сопляк ти паршивий? – злісно, з презирством промовила Рахіль, блиснувши на сина сердитими очима (С. Васильченко);
– Юрку! – гукнула мама. – Де ти, паршивий хлопчисько! Іди зараз же сюди! (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)