паскуда
ПАСКУ́ДА, и, ж. і ч.
1. лайл. Погана, мерзенна, підступна людина.
Не серед бою ти поліг, А згинув від паскуди, Що потаємно підстеріг Та ніж загнав у груди (Граб., І, 1959, 415);
— Ану, посмій тільки вдарити! — А то що, дивитимусь на тебе, отаку паскуду! (Шиян, Баланда, 1957, 11);
// тільки ж. Жінка легкої поведінки.
— Тягається перед вінцем по паничах та ще й не винна?.. Геть, паскудо!.. Он молодий подякує тобі за паничівську ласку, — залящала фурія (Л. Янов., І, 1959, 327).
2. збірн., вульг. Тс саме, що паску́дство 1.
Чи то недоля та неволя, Чи то літа ті летячи Розбили душу? Чи ніколи й не жив я з нею, живучи З людьми в паскуді, опаскудив І душу чистую?.. (Шевч., II, 1963, 262).
Словник української мови (СУМ-11)