паскуда
ПАСКУ́ДА, и, ж. і ч.
1. лайл. Погана, мерзенна, підступна людина.
Не серед бою ти поліг, А згинув від паскуди, Що потаємно підстеріг Та ніж загнав у груди (П. Грабовський);
– Ану, посмій тільки вдарити! – А то що, дивитимусь на тебе, отаку паскуду! (А. Шиян);
// тільки ж. Жінка легкої поведінки.
– Тягається перед вінцем по паничах та ще й не винна?.. Геть, паскудо!.. Он молодий подякує тобі за паничівську ласку, – залящала фурія (Л. Яновська).
2. збірн., вульг. Те саме, що паску́дство 1.
Чи то недоля та неволя, Чи то літа ті летячи Розбили душу? Чи ніколи й не жив я з нею, живучи З людьми в паскуді, опаскудив І душу чистую?.. (Т. Шевченко).
Словник української мови (СУМ-20)