пахощі
ПА́ХОЩІ, ів, мн. (рідко одн. па́хощ, у, ч. і ж.).
1. Запахи, звичайно приємні, ароматні.
На чистому повітрі розійшовся дух од вареної страви й змішався з важкими пахощами диму та потоптаної молодої трави (Н.-Лев., III, 1956, 106);
Питомий пахощ селянської церкви вбив піт брудних вояцьких тіл (Ірчан, II, 1958, 233);
Виноград цвіте-буяє, Любу пахощ розливає… (Крим., Вибр., 1965, 35);
На зміну тонким ніжним пахощам весни — запахам бузку і конвалій — вже мали прийти п’янкі, медові аромати літа: наближалось цвітіння акацій і лип (Дмит., Наречена, 1959, 241);
*Образно. Опера "Тарас Бульба" Лисенка насичена пахощами української народної пісні (Нар. тв. та етн., 2, 1963, 44);
// перен. Те, що приваблює до себе чим-небудь цікавим.
— Заплатять щедро, — промовив нишком Копронідос, почуваючи пахощі чернечих тисячок (Н.-Лев., III, 1956, 379).
2. тільки мн., рідко. Те саме, що духи́.
— Може, ви мене направите, де той грек, що німецькі пахощі продає? (Вовчок, VI, 1956, 290);
// Взагалі пахучі, ароматичні речовини.
[Сінон:] Дружинонька твоя золотокудра либонь тепер багаття розпалила і пахощів насипала солодких (Л. Укр., II, 1951, 314).
Словник української мови (СУМ-11)