пахощі
ПА́ХОЩІ, ів, мн. (рідко одн. па́хощ, у, ч. і ж.).
1. Запахи, звичайно приємні, ароматні.
На чистому повітрі розійшовся дух од вареної страви й змішався з важкими пахощами диму та потоптаної молодої трави (І. Нечуй-Левицький);
Питомий пахощ селянської церкви вбив піт брудних вояцьких тіл (Мирослав Ірчан);
Виноград цвіте-буяє, Любу пахощ розливає... (А. Кримський);
На зміну тонким ніжним пахощам весни – запахам бузку і конвалій – вже мали прийти п'янкі, медові аромати літа: наближалось цвітіння акацій і лип (Л. Дмитерко);
* Образно. Опера “Тарас Бульба” Лисенка насичена пахощами української народної пісні (з наук. літ.);
// перен. Те, що приваблює до себе чим-небудь цікавим.
– Заплатять щедро, – промовив нишком Копронідос, почуваючи пахощі чернечих тисячок (І. Нечуй-Левицький).
2. тільки мн., рідко. Те саме, що духи́.
– Може, ви мене направите, де той грек, що німецькі пахощі продає? (Марко Вовчок);
// Пахучі, ароматичні речовини.
[Сінон:] Дружинонька твоя золотокудра либонь тепер багаття розпалила і пахощів насипала солодких (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)