пачка
ПА́ЧКА, и, ж.
1. Купка однорідних складених або зв’язаних предметів.
— О-ох! — ..зітхнув Макар Іванович, вертаючись до покою з пачкою кореспонденцій (Коцюб., І, 1955, 163);
Він з усмішечкою витягнув з кишені перев’язану мотузочком пачку грошей (Стельмах, ІІ, 1962, 37);
// Невеликий пакет чого-небудь упакованого, складеного разом.
Викрадав [Славко] гроші від батька й сам купував ті пачки [тютюну], що виходили йому на звиш купованих матір’ю (Март., Тв., 1954, 245);
Начміліції запросив [Давида] сісти на стільці навпроти нього й курити — підсунув навіть пачку цигарок (Головко, II, 1957, 163).
2. Паперова коробка для упаковування чого-небудь.
З малих і великих пачок випаковувала вона цукрові фігурки: дами в коротких сукнях, паничі в циліндрах (Кобр., Вибр., 1954, 71).
3. гірн. Частина пласта, що відділяється від решти товщі корисної копалини прошарком породи і відрізняється від неї якістю.
Струг виймає вугілля смужками завтовшки від 5 до 15 сантиметрів, а верхня пачка пласта відвалюється сама великими кусками (Наука.., 1, 1963, 14).
4. У класичному балеті — жіночий костюм у вигляді коротких накрохмалених спідничок з прозорої матерії, зшитих разом.
5. у знач. присл., розм. па́чками. Групами, партіями, не поодинці.
З вірша 1915 року "Ридання" ми можемо бачити, як страждала душа в поета [Мажита Гафурі], коли царський уряд почав пачками розстрілювати братерський башкирам казахський народ (Тич., III, 1957, 234);
Поранені наповнили все місто. Вони вихилялися пачками з відчинених вікон всіх великих будинків, перетворених на госпіталі (Довж., І, 1958, 15).
Словник української мови (СУМ-11)