пачка
ПА́ЧКА, и, ж.
1. Купка однорідних складених або зв'язаних предметів.
– О-ох! – .. зітхнув Макар Іванович, вертаючись до покою з пачкою кореспонденцій (М. Коцюбинський);
Він з усмішечкою витягнув з кишені перев'язану мотузочком пачку грошей (М. Стельмах);
// Невеликий пакет чого-небудь упакованого, складеного разом.
Викрадав [Славко] гроші від батька й сам купував ті пачки [тютюну], що виходили йому на звиш купованих матір'ю (Л. Мартович);
Начміліції запросив [Давида] сісти на стільці навпроти нього й курити – підсунув навіть пачку цигарок (А. Головко).
2. Паперова коробка для упаковування чого-небудь.
З малих і великих пачок випаковувала вона цукрові фігурки: дами в коротких сукнях, паничі в циліндрах (Н. Кобринська).
3. гірн. Частина пласта, що відділяється від решти товщі корисної копалини прошарком породи і відрізняється від неї якістю.
Струг виймає вугілля смужками завтовшки від 5 до 15 сантиметрів, а верхня пачка пласта відвалюється сама великими кусками (з наук.-попул. літ.).
4. У класичному балеті – жіночий костюм у вигляді коротких накрохмалених спідничок з прозорої матерії, зшитих разом.
Нова пачка;
Надіт пачку.
5. у знач. присл., розм. па́чками. Групами, партіями, не поодинці.
Поранені наповнили все місто. Вони вихилялися пачками з відчинених вікон всіх великих будинків, перетворених на госпіталі (О. Довженко);
Гості приїжджали пачками;
Народ суне пачками.
Словник української мови (СУМ-20)