пачка

ПА́ЧКА, и, ж.

1. Купка однорідних складених або зв'язаних предметів.

– О-ох! – .. зітхнув Макар Іванович, вертаючись до покою з пачкою кореспонденцій (М. Коцюбинський);

Він з усмішечкою витягнув з кишені перев'язану мотузочком пачку грошей (М. Стельмах);

// Невеликий пакет чого-небудь упакованого, складеного разом.

Викрадав [Славко] гроші від батька й сам купував ті пачки [тютюну], що виходили йому на звиш купованих матір'ю (Л. Мартович);

Начміліції запросив [Давида] сісти на стільці навпроти нього й курити – підсунув навіть пачку цигарок (А. Головко).

2. Паперова коробка для упаковування чого-небудь.

З малих і великих пачок випаковувала вона цукрові фігурки: дами в коротких сукнях, паничі в циліндрах (Н. Кобринська).

3. гірн. Частина пласта, що відділяється від решти товщі корисної копалини прошарком породи і відрізняється від неї якістю.

Струг виймає вугілля смужками завтовшки від 5 до 15 сантиметрів, а верхня пачка пласта відвалюється сама великими кусками (з наук.-попул. літ.).

4. У класичному балеті – жіночий костюм у вигляді коротких накрохмалених спідничок з прозорої матерії, зшитих разом.

Нова пачка;

Надіт пачку.

5. у знач. присл., розм. па́чками. Групами, партіями, не поодинці.

Поранені наповнили все місто. Вони вихилялися пачками з відчинених вікон всіх великих будинків, перетворених на госпіталі (О. Довженко);

Гості приїжджали пачками;

Народ суне пачками.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me