пашня
ПАШНЯ́, і́, ж.
1. Хліб у зерні; зерно.
Молодиці несли в руках даровизну; хто дарував курку.., хто обіцяв на даровизну мішок пашні, улики бджіл (Н.-Лев., III, 1956, 77);
Пливуть по шляхах Білорусії З пашнею обози червоні (Рильський, Наша сила, 1952, 110).
2. Хліб у стеблі; злак.
Стоги понакладали [дядько і дядина] і жита, і пшениці, і всякої пашні (Мирний, І, 1954, 91);
Якось завжди спізнювався [Кузьма] з оранкою і сівбою, сінокіс його перестоював, а пашня осипалась або починала зеленіти в снопах (Стельмах, ІІ, 1962, 296).
3. Сільськогосподарські культури, звичайно злакові.
Пшениця шелестіла, цвіли волошки і цвірчали коники в пашні (Свидн., Люборацькі, 1955, 32);
Широченним зеленим килимом суціль вкриває землю пашня, барвистим шовком виграє, міниться в променях веселого весняного сонця (Крот., Сини.., 1948, 47).
4. діал. Пасовище.
Коло кожної хати гомін чути: там череду вже з пашні женуть, а там пісень співають (Вовчок, І, 1955, 181).
Словник української мови (СУМ-11)