передзвонювати
ПЕРЕДЗВО́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПЕРЕДЗВОНИ́ТИ, оню́, о́ниш, док.
1. Дзвонити по черзі у церковні дзвони;
// Дзвонити по черзі (про дзвінки різного роду, годинники, струни).
Передзвонюють струни, мов дзюрчить струмок (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 24).
2. тільки док. Закінчити дзвонити.
— Де у гаспида подівалися двері? — аж скиглить пан Забрьоха; та з серця аж зубами клаца, бо вже давно у всі дзвони передзвонили (Кв.-Осн., II, 1956, 214);
Вже й на "достойно" передзвонили, а Данило Харитонович божився, що чобітки роблені "на замовлення" (Панч, В дорозі, 1959, 13);
*Образно. Тихне робочий день… Переговорили стуки сокир робітників… переполоскали білизну гуцулки в потоках, передзвонили коси.. царинками (Хотк., II, 1966, 374).
3. тільки недок. Дзвеніти від ударів по черзі, в різних місцях (про металеві або скляні предмети).
В роботі Анна ставала дедалі швидшою й меткішою, і все частіше та частіше передзвонювали молотки… (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 297);
"Ти живий!" — Передзвонював дріт На похилених, чорних стовпах (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 139).
4. Дзвонити ще раз, повторно.
Передзвонювати по телефону.
Словник української мови (СУМ-11)