передзвонювати
ПЕРЕДЗВО́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПЕРЕДЗВОНИ́ТИ, оню́, о́ниш, док.
1. Дзвонити по черзі у церковні дзвони.
Передзвонили запізнену заутренню, але старець за гірким оповіданням гостя не чув нічого (К. Гриневичева);
// Дзвонити по черзі (про дзвінки годинників, струн тощо).
Передзвонюють струни, мов дзюрчить струмок (Ю. Мартич).
2. тільки док. Закінчити дзвонити.
– Де у гаспида подівалися двері? – аж скиглить пан Забрьоха; та з серця аж зубами клаца, бо вже давно у всі дзвони передзвонили (Г. Квітка-Основ'яненко);
Вже й на “достойно” передзвонили, а Данило Харитонович божився, що чобітки роблені “на замовлення” (П. Панч);
* Образно. Тихне робочий день... Переговорили стуки сокир робітників... переполоскали білизну гуцулки в потоках, передзвонили коси .. царинками (Г. Хоткевич);
Глуха степова тиша передзвонювала таким гнітючим передзвоном, що можна було збожеволіти (М. Хвильовий).
3. тільки недок. Дзвеніти від ударів по черзі, в різних місцях (про металеві або скляні предмети).
В роботі Анна ставала дедалі швидшою й меткішою, і все частіше та частіше передзвонювали молотки... (О. Ільченко);
“Ти живий!” – Передзвонював дріт На похилених, чорних стовпах (П. Воронько).
4. Дзвонити по телефону.
Спочатку він хотів передзвонити, а потім подумав, що краще буде, якщо під'їде сам (Ю. Мушкетик);
// Дзвонити ще раз, повторно.
Передзвонювати по телефону.
Словник української мови (СУМ-20)