пересторога
ПЕРЕСТОРО́ГА, и, ж. Те, що перестерігає від чого-небудь (слова, дії, вжиті заходи і т. ін.).
— Бачу, як інші на льоду обломились, маю пересторогу, то, як то кажуть, з чужого злого вчуся свого (Вовчок, VI, 1956, 287);
— Дитя! Благословляючи твоє життя, У трудну виряджаючи дорогу, Яку пораду чи пересторогу Я кращу дам, ніж дав собі ти сам? (Рильський, II, 1960, 283);
*У порівн. Летять чайки. Уривчасте квиління Висить безлунно в просторах морських, Як тінь зловісна, як пересторога (Бажан, Роки, 1957, 279);
// Повідомлення, зауваження, яке попереджає про що-небудь; попередження.
Біля афішних тумб юрмляться загорілі, обвішані зброєю степовики, спокійно читають грізні перестороги (Гончар, II, 1959, 102).
Словник української мови (СУМ-11)