пересторога
ПЕРЕСТОРО́ГА, и, ж.
Те, що перестерігає від чого-небудь (слова, дії, вжиті заходи і т. ін.).
– Бачу, як інші на льоду обломились, маю пересторогу, то, як то кажуть, з чужого злого вчуся свого (Марко Вовчок);
– Дитя! Благословляючи твоє життя, У трудну виряджаючи дорогу, Яку пораду чи пересторогу Я кращу дам, ніж дав собі ти сам? (М. Рильський);
* У порівн. Летять чайки. Уривчасте квиління Висить безлунно в просторах морських, Як тінь зловісна, як пересторога (М. Бажан);
// Повідомлення, зауваження, яке попереджає про що-небудь; попередження.
Біля дверей завжди хтось чергував і вчасно подавав сигнал перестороги (І. Багряний);
Біля афішних тумб юрмляться загорілі, обвішані зброєю степовики, спокійно читають грізні перестороги (О. Гончар);
Життєве фіаско одних ніколи не могло служити пересторогою, закликом до обачності других (М. Слабошпицький).
Словник української мови (СУМ-20)