перецвітати
ПЕРЕЦВІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПЕРЕЦВІСТИ́, цвіту́, цвіте́ш, док.
1. неперех. Закінчувати цвітіння.
[Мавка:] Ох, як я довго спала! [Лісовик:] Довго, дочко! Вже й сон-трава перецвітати стала (Л. Укр., III, 1952, 196);
Перецвіла калинойка [калинонька], перецвіла біла;, чи любов у серці згасла, чи лиш притаїлась? (У. Кравч., Вибр., 1958, 117);
Натрудившися у квітні, Перецвівши у маю, Йдуть дерева передлітні В повінь лагідну свою (Рильський, III, 1961, 181).
2. неперех., перен. Втрачати молодість, свіжість; марніти, старіти.
— Ця дитина, така у бога випрошена, така пожадана, мала перецвісти, як цей серед густого лісу на зрубі квіт! (Кобр., Вибр., 1954, 92).
3. перех. Цвісти дуже довго, довше, ніж щось інше.
— А то що таке біле? — він глянув у бік поля. — О, тільки тепер помітив? — невесело всміхнувся Степура. — То ж гречки цвітуть. Це їм вистачить цвісти на все літо. Все перецвітуть, — і в голосі його забринів смуток (Гончар, Людина.., 1960, 83).
4. тільки док., неперех. Те саме, що заплі́снявіти.
5. неперех., рідко. Набувати іншого кольору, відтінку, втрачати свій колір.
*Образно. Вже струменями теплими угору Димки пливуть, пухнаті і рясні, І, перецвівши в синяву прозору, Відсвічуються в кожному вікні (Бичко, Простота, 1963, 23).
Словник української мови (СУМ-11)