перецвітати
ПЕРЕЦВІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПЕРЕЦВІСТИ́, цвіту́, цвіте́ш, док.
1. без прям. дод. Закінчувати цвісти.
[Мавка:] Ох, як я довго спала! [Лісовик:] Довго, дочко! Вже й сон-трава перецвітати стала (Леся Українка);
Перецвіла калинойка [калинонька], перецвіла біла; чи любов у серці згасла, чи лиш притаїлась? (Уляна Кравченко);
Натрудившися у квітні, Перецвівши у маю, Йдуть дерева передлітні В повінь лагідну свою (М. Рильський).
2. без прям. дод., перен. Втрачати молодість, свіжість; марніти, старіти.
– Ця дитина, така у бога випрошена, така пожадана, мала перецвісти, як цей серед густого лісу на зрубі квіт! (Н. Кобринська).
3. що. Цвісти дуже довго, довше, ніж щось інше.
– А то що таке біле? – він глянув у бік поля. – О, тільки тепер помітив? – невесело всміхнувся Степура. – То ж гречки цвітуть. Це їм вистачить цвісти на все літо. Все перецвітуть, – і в голосі його забринів смуток (О. Гончар).
4. тільки док., без прям. дод. Те саме, що заплі́сня́віти.
5. без прям. дод., рідко. Набувати іншого кольору, відтінку, втрачати свій колір.
* Образно. Вже струменями теплими угору Димки пливуть, пухнаті і рясні, І, перецвівши в синяву прозору, Відсвічуються в кожному вікні (В. Бичко).
Словник української мови (СУМ-20)