перстень
ПЕ́РСТЕНЬ, пе́рсня і рідко пе́рстеня, ч.
1. Кільце з дорогого металу (золота, срібла і т. ін.), часто оздоблене каменем, що його носять на пальці як прикрасу; каблучка, обручка.
Не треба мені ні золота, ні перстенів, ні намиста (Кв.-Осн., II, 1956, 439);
На товстих куцих пальцях блищали важкі золоті персні з дорогими блискучими камінцями (Н.-Лев., II, 1956, 207);
Вона висунула шухляду, взяла маленьку коробочку і дістала з неї перстень (Жур., Вечір.., 1958, 237);
// Шлюбна обручка.
Оженився б на тобі, так на руці перстень (Номис, 1864, № 5452);
*У порівн. Цей смуток ваш і сльози ці — Як чайки дві на океані, Як перстень шлюбний на руці (Олесь, Вибр., 1958, 345).
2. перен., діал. Коло, кільце.
Він.. дивується, відки береться та мазь, що розливається по воді широкими перстенями і грає всіма барвами веселки (Фр., VIII, 1952, 351);
Люди темним перснем скупчились навколо нього [Горицвіта] і Сафрона, який шанобливо підніс до самих вусів газету (Стельмах, II, 1962, 133).
Словник української мови (СУМ-11)