пестливий
ПЕСТЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який виявляє ласку, любов, ніжність до кого-небудь.
Голуба ти наша Прип’ять, Мов та мати.. — Скільки тулиться до тебе Срібних рік, пестливих дочок (Ус., На.. берегах, 1951, 120);
// Який виражає ласку, любов, ніжність; сповнений ласки, любові, ніжності.
Мати увечері своїм пестливим голосом нашепче дитині про любов до всього живого (Мирний, II, 1954, 84).
2. перен. Який виклика́є приємне відчуття; приємний для сприймання (про сонце, вітер і т. ін.).
Йому [мешканцю греблі] набридло сидіти цілий день в норі, і зоряне небо та пестливе повітря були бажаною новиною (Ю. Янов., І, 1958, 55);
Він скинув шапку й підставив голову пестливому вітерцеві (Коп., Лейтенанти, 1947, 115).
3. рідко. Те саме, що пе́щений 2.
[Річард:] Я вже був ситий тих пишнот, бенкетів, пестливої венеціанок вроди, облесливих речей венеціанців (Л. Укр., III, 1952, 42);
Німіють жалі, зашерхає думка, і бентежну душу, мов пестливу непокірну дитину, чиясь владна й лагідна рука тихо огортає, як пелюшками (Вас., І, 1959, 264);
Співав [О. Вересай] про втечу із Азова, Про удову та трьох синів.. А то заводив жартівливу, Або глибоко жарт влучав, Коли дворяночку пестливу Бичем нещадним він шмагав (Рильський, III, 1961, 136).
4. лінгв. Який надає слову або висловлюванню емоційного забарвлення — відтінку ніжності, ласки.
Пристрасть до зменшених і пестливих форм взагалі характерна для української народної мови і для української пісні (Від давнини.., І, 1960, 240);
У розмовах ввічливий [Хома] і не лихослов.. У його мові переважають пестливі слова: гусятко, поросятко, вербичка, насіннячко, картопелька, пшінце (Тют., Вир, 1964, 80).
Словник української мови (СУМ-11)