петелька
ПЕТЕ́ЛЬКА, и, ж.
1. Те саме, що петля́ 1, 4.
[Марко:] Синку, так то ж ти витяг мене з німецької петельки? (Мороз, П’єси, 1959, 68);
З саморобного гудзика його полинялої сорочки знову скочила розношена петелька (Стельмах, II, 1962, 12);
Порвалася якась петелька і треба зашити (Коп., Вибр., 1948, 116);
*Образно. Сум на серце гнітом ляже, Прагнеш швидше домовини, Так петелька з життям в’яже, — То — любов є до вітчини (Граб., І, 1959, 265);
*У порівн. Катя глянула й побачила: всі росточки, які раніш лізли з землі, згорнувшись петелькою, тепер вирівнялись і розгорнули перші маленькі листочки (Забіла, Катруся.., 1955, 105).
2. Те саме, що петли́ця.
Я оглянувся і побачив на платформі знайоме обличчя молодого білявого хлопця, убраного про свято, з гвоздичкою в петельці, червоною, як уста самого молодика (Л. Укр., IV, 1954, 272);
Зриває [Ярчук] ромашку і вставляє собі в петельку (Мик., І, 1957, 346).
◊ Бра́ти (взя́ти, вхопи́ти і т. ін.) за пете́льки кого — те саме, що Бра́ти (взя́ти, вхопи́ти) за ба́рки ( див. ба́рки).
Дискусія доходила до того, що хапали один одного за петельки, за чуприни і доводили кожен своє… (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 115);
— Явтух візьме вас [студентів] за петельки й вимагатиме, щоб розповіли колгоспникам про новітні течії в мистецтві (Ю. Янов., II, 1954, 203);
Той озвірів очима, схопив брата за петельки, рвонув на себе (Тют., Вир, 1964, 217).
Словник української мови (СУМ-11)